Волонтерський Потяг єднання відвідав Донецьку та Луганську області

У волонтерському складі потягу взяла участь керівник проектів Медіа ГО “Поряд з вами” Юлія Мироненко.

Під виступи оркестру, здивування прохожих та благословення на добру дорогу, з першої платформи київського вокзалу відправився потяг «що гуляє сам по собі» – зовсім не за розкладом, та ще й у напрямку станції Красний Лиман – Потяг Єднання «Труханівська січ».

Потяг віз у собі волонтерів, музикантів, митців, аніматорів з викладачами, а також подарунки для дітей, військових, також активістами готувалися заходи для мешканців сходу країни.

Першою маленькою зупинкою-перепочинком для Потягу виявилася станція Полтава, на якій під маленьким дощиком невеличким дійством його зустріли містяни. Багато особистих приємних переживань, вітання активістам та потягу і – знов у дорогу.

У Харкові люди зустрічали Потяг у піднесеному настрої. Дуже добре було видно, що для них ця подія – свято та радість. Не залишилися осторонь і активісти Потягу: на вокзалі швидко розмістилися діляночки для малювання, плетіння москітних синьо-жовтих сіток. І все це – під виступи музикантів та добрі вітання.

Встигли послухати і Сашка Лірника, і поетесу Баткіліну Юлію, а ще до пізньої години разом з дощем співали українські пісні й спілкувалися з людьми. Бажання людей «доторкнутися», привітати потяг надихнуло й додало сил на наступні 9 днів дороги.

Приємним відкриттям для активістів Потягу виявився волонтерський пункт, що розташувався у приміщенні вокзалу. Тут військові можуть відпочити, підкріпитися, зігрітися і рушити далі.

Слов’янськ

Першим містечком Донецької області виявився невеличкий Слов’янськ.

Мешканці зустрічали активістів з короваєм, прапорами, музикою та виставами.

У Слов’янську, як у першому пункті призначення, була передбачена доволі велика програма, то ж активісти поділилися на групи, яких виявилося чимало – більше десяти!

Одна з груп відвідала школу-інтернат. Десант активістів видався неочікуваною, але приємною подією як для вихованців, так і для вихователів закладу. Діти охоче сприймали захоплюючі історії Сашка Лірника, мультфільми про Україну, а згодом і самі взяли участь у майстер-класі та спробували створити мультфільм власними силами.
Фантазія розбіглася: від ідей продовжити вже існуючі мульти вийшли на свої власні маленькі історії про місто Слов’янськ, його символи. Згодом склали й сценарій – про лісову школу та про родину огірків, яку хотіли розділити і яку треба було захищати.

Діти малювали, ліпили, фантазували й фотографували донесхочу.

А після обробки отримали свій перший справжній короткий мультфільм.

Краматорськ

Наступним, вже сонячним ранком Потяг зупинився у Краматорську. Із ще більшою кількістю людей, чудовим настроєм, вітаннями і теплом.

Одна з волонтерських груп відправилася знайомитися з залізничниками. Виявилося, що працівники – люди віком від 30 років, з інформаційною безпекою майже не знайомі. На матеріалах новин які публікуються у Краматорську, вони на собі відчули вплив маніпуляцій, та з інтересом підхопили ідею навчання розрізняти пропаганду та фейкі.

А наступного дня підійшов начальник станції та попрохав провести ще один тренінг, вже для інших робітників станції, так як інформація виявилась для них новою, вражаючою, необхідною, і такою, що дійсно їх зачепила.

Потім у вагон-кінозал прибігли старшокласники однієї зі шкіл. З ними цікаво було шукати фейкі в заголовках та новинах. Цікаво, що працювати з ними було простіше ніж з самою викладачкою, яка була з ними: діти менше чіпляються за стереотипи, ніж дорослі.

Діти були відкриті, розповідали про навчання, прогулянки, мрії і цікавинки у місті. А ще скаржилися, що дорослі мало коли до них прислухуються, вважають що знають все краще ніж молодше покоління. Скаржилися, що не відчувають поваги з боку вчителів, що ті не відповідають на питання учнів, й часто виказують свою зверхність.

Бахмут (Артемівськ)

Активісти Бахмуту зустріли Потяг невеличкою вітальною програмою та подарували волонтерам з Потягу по маленькому мішечку артемівської солі. Отримати подібний сувенір було дуже приємно – насправді, не у кожному місті можна знайти чогось місцевого на згадку.
Далі – по звичайній програмі, волонтери роз’їхалися по навчальним закладам проводити майстер-класи, в потязі також було влаштовано кінозал для місцевих школярів.

Костянтинівка

Наступного дня Костянтинівка зустріла потяг сірістю зруйнованих будівель.

У Костянтинівці заходи відбувалися у будинку творчості, який був відреставрований після бойових дій за підтримки посольства Японії.

Спочатку термін «сіра зона» сприймався через те, що міста знаходяться в зоні бойових дій, на звільнених від окупації територіях. Але навкруги дійсно виглядало все сірим: сірі будинки, сірий асфальт, навіть у вивісках магазинів не вистачало яскравих кольорів – все скрізь виглядало сірим та сумним.

Тому у Будинку творчості особливо вразило саме розмаїття красок та дитячого натхнення – виставка дитячого мистецтва – краса, яку хотілося винести назовні, щоб розмалювати навколишню сірість.

Зібравшимся старшокласникам ми розповіли про інструменти інформаційної безпеки, але й хлопці часу не гаяли – записали ще й інтерв’ю для газети, яку вони потім збиралися видати невеличким накладом.

Згодом і музиканти «вдарили» потужною програмою:
Гурт “Вертеп” (Дніпропетровськ) козацько-махновсько-гайдамацька тачанка з кулеметом в зоні АТО;
Гурт “Вій” (Київ) – патріархи українського року;
Гурт “Багіров Бенд” – запальні хлопці
Олег Універсал – людина-оркестр;
Гурт “Тарута”(Київ) – автентика і рок разом;
Костя Бушинський (Київ) – маестро гітари і українського блюзу;
Ігор Білий (Хмельницький) – патріотичний перпетум мобіле бардівської пісні
Саша Крамар (Київ) – гумор і інтелект бардів
Ігор Березюк (Харків) – бард-поет;
Вася Жованик (Умань) – кобзар;
Настя Косач (Вінниця) – мале чудо з бандурою та шаленою енергією.
Вів все це дійство відомий казкар Сашко Лірник.

Другий день акцій у Костянтинівці прийшовся на реалізацію дитячих бажань. За участі активу Потягу провели майстер-клас для підлітків по мистецтву виготовлення фільмів, разом з практикою для надихання у подальшому.

А ще в одній зі шкіл обирався президент школи. Ну майже як вибори у країні. Стояли виборчі урни, висіли списки кандидатів. Тут не було зверхності чи неповаги. Діти запросто спілкувалися та обнімалися з директором школи, пили чай на перервах, а потім із задоволенням бігли вчитися далі.

Далі на активістів «Труханівської січі» чекали Дружківка та Покровськ (Красноармійськ) із шаленою кількістю заходів, концертів, тренінгів тощо.

Дружківка

В одній з шкіл діти підбігли та наперебій прохали намалювати їм як виглядає «Потяг єдності» – на згадку.

В одному коледжі вже в коридорі після практикуму з інформаційної безпеки та медіаграмотності, хлопці, озброєні новими знаннями відразу намагалися вивчати місцеві газеті, хтось відверто ділився враженнями – «нам тут таке впарювали!»

Багато хто не задумувався, для деяких приклади і спростування новин виявлялося шоковою ситуацією. Але було видно, що чіпляло всіх. Ставили питання, створювали власні «новини». І намагалися перевіряти і шукати способи перевірки.

(Красний) Лиман.

Дев’ятий! день подорожі. Втомлені але щасливі.

Лиман поділений залізницею на дві частини. І щоб дістатися автівкою до іншої частини міста, треба їхати в об’їзд дуже довго. Але якщо пішки – то виходить не більше трьох хвилин.

Перше враження – найзеленіше місто на Сході. На вулицях безліч каштанів, лип та інших дерев.

В Лимані випало працювати зі студентами залізничного ПТУ. Дівчата до інструментів і маркерів медійної грамотності віднеслися відповідально і з зацікавленістю, а от хлопцям це здалося не дуже потрібним.

Надвечір в одній з місцевих бібліотек зібралися люди старшого віку. Трошки намагалися розповісти, нагадати про інформаційну безпеку, розказати те що знаємо, та й їх послухати. І хоча без суперечок не обійшлося, для них це залишилося приємною дружньою згадкою. Загальне враження: налякані, розгублені і їм дуже не вистачає спілкування з людьми з інших регіонів.

Щасливі й задоволені ми відправилися у бік Києва.

Під час подорожі, зрозуміло, заїжджали й у військові частини, бази, дивилися, слухали, запитували, ділилися досвідом, трошки й викладали інформаційну безпеку. Інформація лине, а з часом – біда! Не вистачає, навіть щоб перевіряти ті новини.

Спілкування з військовими вкрай необхідне: простір закритий, інколи далека й закрита зона. Навіть з волонтерами, які щось привозять, не завжди є час порозмовляти. Намагалися підтримати хлопців: теплом, подяками, живою музикою.

Київ, недовга перерва і – знов «Потяг єднання» кличе у дорогу.

Луганщина

Рубіжне

Оркестр, зустріч з громадою. Заплановане на сьогодні відкриття меморіалу українським військовим з 30 механізованої Новгород-Волинської бригади, що загинули, захищаючі місто два роки тому, співпало з нашим приїздом.

Урочисті речи, побратими і сльози людей, що покладали квіти – було все. Але то, справді, символічно, що ми приїхали саме сьогодні.

Але – час працювати. Від вокзалу до Рубежанського індустріального технікуму їхали хвилин 10-15. І жодної людини протягом всього шляху.

У технікумі нас вже чекали і викладачі, і студенти. Загалом – до 100 людей. Майстер-клас, а точніше, семінар по медіабезпеці, пройшов цікаво, вдало, але відчувалося, що є певна напруженість між викладачами та студентами. Викладачі намагалися «показати себе», трохи зверхньо ставилися до студентів.

А от вечірня репетиція музикантів вже перетворилась на концерт для учасників потягу. Разом з гарним кулішем на вогнищі, відвертими розмовами, танцями та музикою.

Лисичанськ

Потяг зустрічає зруйнований содовий завод. Місцеві мешканці кажуть, що завод викупив російський бізнесмен і під час подій наказав його підірвати.

На станції активістів Потягу урочисто зустрічає мер міста та дівчата у вишиваних сукнях! А на нашу групу волонтерів вже очікує лисичанська загальноосвітня школа 26. Дуже тепла зустріч, діти підспівували, пропонували пісні. Під час виступів, навіть сам директор школи акомпанував співакам на фортепіано.

Пропозиція створити власний мультфільм була охоче підтримана: ліпили – творили мультфільм про історію виникнення Лисичанську.

Наступна акція проходила у парку, просто неба.

Грали музиканти, тривали майстер-класи, дали семінар і по медіабезпеці. Люди підходили, запитували, зупинялися, починали працювати – розбирати питання, слухали.

Навіть коли пішов дощик, то не лякалися, продовжували вивчати інформаційну грамотність.

Завершили день Вечірнім концертом Потягу єдності.

Наступного дня повторили майстер-клас медіаграмотності для тих, хто не дійшов вчора, а увечері під час концерту до нас долучився автопробіг «Єднання друзів», що охопили міста Лисичанськ, Слов’янськ, Краматорськ та Дружківку. Було дуже приємно.

Сватове

З 8 ранку на станції вже майорять прапори, грає музика, танці з рушниками, співи і теплі вітальні слова. І одразу в автобуси, в дорогу. По різні боки Сватова, в маленькі селища, що навкруги.

У куземівської загальноосвітній школі зустріли волонтерів короваєм, привітали дитячим концертом, показали музей рідного краю з історіями мешканців. Не залишився без уваги й надзвичайний шкільний Музей інформатики, який приємно вразив своїм наповненням і увагою до еволюції компьютерів.

Дітей привозять до цієї школи з сусідніх сіл. Є діти, що мешкають за 15 километрів від школи.

Викладачі поділилися досвідом роботи з дітьми. Зокрема, під час уроків історії вчитель показує любов до української культури, інколи дітей вивозять в інші містечка України, на екскурсії.
Весь час у школі відчувалася неабияка гостинність, тепло, бажання миру і добра дітям.

Не залишилися школярі і без волонтерської програми: військові дали гарний концерт, співали пісні, розкрив своє дійство плейбек театр.

Проводи Потяга були не менш урочистими, ніж зустріч! Люди, спілкування, музика і… тепло на душі.

Ось і підійшов кінець другої подорожі.

Потяг рушить у Київ, а душа прагне більшого. Хочеться залишитися і ділитися, ділитися досвідом з цими щирими, добрими людьми. Дорога і втомлює, і надихає.
…Ще не вмерла України ні слава ні воля!…