Андрій Діденко: Тільки публічність є гарантією безпеки

Шановні друзі, потенційні учасники програми «Захист свавільно засуджених»!

Як ми вже акцентували вашу увагу, метою проекту є запровадження в Україні виправдувальних судових вироків через перегляд судових рішень свавільно засуджених, зокрема й на довічний термін покарання.

Як ви гадаєте, порочна система буде задоволена, коли ми почнемо копирсати ваші історії двадцятирічної давнини? Причому не просто досліджувати і висвітлювати публічно, а саме намагатися впливати на реальний перегляд судового рішення, ухваленого двадцять, двадцять п’ять, п’ятнадцять років тому, з реабілітаційними намірами і виправдувальним вироком для засудженого? Чи погодиться система переглядати такі справи? І не просто переглядати, а саме розбивати обвинувачення, судове рішення відносто якого давним давно набрало законної сили і виконується?!

Якщо, наприклад, влаштувати адвокасі кампанію стосовно справи, яка перебуває в досудовій стадії, і витягнути на поверхню, надавши публічності всі недоліки слідства: підтасовку фактів, фабрикацію матеріалів тощо, ця справа може до суду і не дожити. Її можуть закрити за будь-якими, навіть нереабілітуючими обставинами на стадії досудового, або судового слідства, якщо докази обвинувачення розбиті аргументами захисту і доводять непричетність особи до скоєного злочину.

А от що відбуватиметься коли справа вже розглянута судом з обвинувальним рішенням, яке набрало законної сили і давним-давно виконується, а засуджений використав всі можливі національні процедури судового захисту? Тобто звернувся з апеляційною і касаційними скаргами в суди вищого рівня і скрізь було відмовлено, а рішення суду першої інстанції залишене без змін.

І тут, раптом, за допомогою експертів та підтримки створеного Фонду програми (варіант – безпосередньо вашої підтримки), ми вивчаємо та висвітлюємо всі недолугості слідства, аргументи захисту, або навіть знаходимо алібі засудженого, що апріорі робить обвинувачення нікчемним. Про справу починають говорити, писати статті про докази невинуватості, демонструвати в засобах масової інформації.

Сподіваємося, що найближчим часом в країні все ж таки буде успішно завершена кампанія щодо лобіювання законодавчих ініціатив, які нарешті створять процедуру перегляду кримінальних вироків, особливо засуджених за процесуальними правилами КПК в редакції 1960 року, коли явка з повиною вважалася царицею доказів (ми про це багато розповідаємо ось тут: https://is.gd/zgqY6v).

І у засуджених, які вже багато років відбувають покарання (зокрема й довічні), нарешті з’явиться можливість звернутися в суд зі своїми аргументами непричетності до скоєння злочину і суд зможе ці докази почути, скасувавши попереднє рішення, яке виконується багато років, а засудженого виправдати.

Поки що це здається неможливим, тому, що на сьогоднішній день такої практики не має зовсім, навіть в тих справах, де є рішення Європейського суду з прав людини, як, наприклад, це було по справах Замфереско, Зякун та інших (фіналом були обвинувальні рішення, міра запобіжного заходу змінена, людей випустили на волю і обмежилися відсиженими строками). Проте, ми констатуємо, що Держава робить все що тільки можливо, аби не ухвалювати виправдувальні судові рішення.

Та це й не дивно.
Уявіть собі скільки чиновників і посадових осіб задіяні в фабрикації однієї кримінальної справи і які досягнення кар’єрного росту тих осіб відбувся за цей час. Якщо мова йде про міліціянтів – катів-садистів, що вибивали зізнання з потенційного засудженого, з плином часу ті сержанти і молодші лейтенанти перетворилися в підполковників і полковників, а може й генералів вже не міліції, а поліції. А по справах з обвинуваченням, яке тягне на довічне покарання слідство вели слідчі прокуратури. Наприклад, по справі Олександра Рафальського, слідчий Василь Карман, що фабрикував цю справу, тривалий час працював в Генеральній прокуратурі Україні; його дружина також працювала і працює в прокуратурі Київської області. 
Слідчий прокуратури Роман Шарко, який сфабрикував справу засудженого на довічний термін Володимира Панасенка, майже пройшов відбір керівників Генеральної прокуратури України (https://is.gd/9047tg).

Суддя, який приймав участь у справі В’ячеслава Полішка, Олександр Касмінін, засудивши Полішка на довічне покарання, сьогодні успішно працює суддею Конституційного суду України, а суддя, що засудив на довічно Володимира Панасенка, Станіслав Голубицький пройшов відбір до оновленого Верховного суду України і утворює «правосуддя» на найвищому рівні, не зважаючи на критичні висновки Громадської Ради доброчесності (https://is.gd/djoEI8).

Отже, ви повинні розуміти, що ми маємо справу з мафією, яка наділена державницькими повноваженнями.

В кожній справі задіяні як мінімум двадцять осіб, які фабрикували матеріали справи, ухвалювали неправомірне судове рішення, наглядали за здійсненням законності і переглядали вирок в судах вищіх інстанцій.
Чи сподобається всім тим особам, якщо ми ініціюватимемо перегляд цієї справи?Якщо вже не брати до уваги іміджеві втрати і притягнення до відповідальності, хоч і з плином термінів давнини.

Як тільки ми в своїй діяльності перейдемо «червоні стрічки» і наблизимося до виправдувальних судових рішень, реакція не забариться і може бути самою непрогнозованою. Бо ці люди не грають за правилами і нехтують нормами права. Якщо вони сфабрикували справу з довічним вироком, уявляєте, на які кроки вони готові, аби захистити своє «чесне ім’я»?

Тому ми бачимо в цій ситуації лише одне-єдине рішення: публічність – гарантія безпеки!
Як тільки є щонайменша загроза для життя і здоров’я вас та ваших близьких – потрібно негайно бити на сполох!
Якщо лише пролунають перші залякування рідних – треба негайно бити на сполох!
Треба волати про небезпеку на всіх можливих медіаресурсах і публічних майданчиках!
Іншого способу захиститися просто не існує.

Зрозумійте це будь ласка і не вагайтесь своєчасно повідомляти нас про такі події.
Тільки об’єднавшись в єдину команду ми зможемо щось зробити.

Нагадаємо, що ми маємо справу з монстром – мафією, яка називається корумпована кругова порука, яка має величезні, десятиліттями нарощені пазури, доступні в будь-яку структуру, в тому числі і в камеру довічно засудженого.
Як приклад, згадаємо як зненацька помер Олександр Рафальський в Лук’янівському СІЗО. Помер саме в той день, коли мав зустрітися з представниками Моніторингової місії ООН з прав людини. 
За версією слідства, Рафальський помер від серцевого нападу. Здорова людина який ніколи не скаржився на біль у серці, який нещодавна одружився і чекав на народження доньки, мріяв повернутися на волю повноцінною людиною (https://is.gd/0NBhS6).

Вітаємо всіх з новим 2020 роком і бережіть себе.